Тіла, міста і влада

25 грудня 2020 року на запрошення міждисциплінарної платформи для філософів і друзів філософії «Лікей» я взяла участь у дискусії на тему життя тіл у місті. Мені випало представити й доповнити погляди Мішеля Фуко, а моя напарниця Олександра Купченко осмислювала думки Річарда Сеннета. Модерувала зустріч Катерина Демерза. 

За стенограмою дискусії часопис «Про|стір» опублікував тези нашої розмови https://www.prostranstvo.media/tila-u-misti-vzaiemovplivi-kontakt-iz-prostorom-stosunki-iz-vladoju/.

Тут я наводжу текст дискусії з розширеними посиланнями, які не увійшли до версії часопису.

Майбутній філософині

На першому занятті тобі зададуть прочитати «Діалектику міфу» за кілька днів. Тоді ти зрозумієш, що треба вчитися читати наново, — і навчишся, проковтуючи фоліанти за ніч та розтягуючи тристорінкового Ґетьє на місяць.

Ти проведеш тисячі годин у келіях на четвертому поверсі, де в обідній дрімоті душа пастиметься на полях істини і смиренно скубатиме ті останні двадцять сторінок, що лишилося дочитати на пару.

Ти зустрінеш диваків із Ложі Фі й Герменевтичного кола; ви будете збиратися в присмерку, коли віконця на внутрішньому подвір’ї затлумлюються, а час застигає ґлеєм розмови про комунітаризм і лібертаріанство.

Ти залізеш на парту й виголосиш O Captain! My Captain!, бо на кожного кабінетного філософа завжди знайдеться культуролог з кіноклубом та поетичними вечорами.

Магістерська робота: значливість і постгуманізм

20 травня 2019 року я захистила свою магістерську роботу «Про походження значливості іншого: від спільності історій до матеріальності дій». Ця подія підсумовує — але не завершує — історію мого шестирічного філософського шляху на філософському факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Я вельми вдячна своєму науковому керівнику Приходьку Володимиру Володимировичу за чуттєво осяжне натхнення занять, за віру і свободу запрошувати до тканини філософування прибульців, роботів і романи, написані штучним інтелектом, за високу майстерність чути й мовити, розгортаючи одне студентське слово в епопею втіленого думання, гідного кількох фоліантів.

Я також дякую своїй родині, яка тепло підтримувала мене в обраному філософському покликанні, вірячи в силу якісної гуманітарної освіти, і доклала всіх зусиль, аби роки мого студентства стали тією самою омріяною квінтесенцією творчості, інтелекту й безтурботної юності, що утворює найнадійнішу основу дорослого життя.

Диплом доступний за посиланням / My master's thesis (in Ukrainian) is available at: 
https://bit.ly/2GcSwpf

Резюме роботи:

Використовуючи постфеноменологічну методологію, я ставлю за мету дослідження надати опис побутування значливості іншого (в тому числі постгуманістичного) в досвіді людини на структурному рівні. Висуваю дві гіпотези походження значливості: перша вбачає джерело значливого стосунку у спільності історій, друга наголошує на втілених, матеріальних, діяльнісних засадах досвідного перекривання. Спростувавши історико-наративну модель значливості через її недостатність для опису феноменів болю, мовчання та можливого майбутнього, дослідження зосереджується на значливості як такій, що побутує спільною матеріалізованою дією між речами. Залучення потенціалу агентного реалізму Карен Барад і тілесних семантик дає змогу застосувати матеріальну концепцію до аналізу значливості постгуманістичних фігур, зокрема нейронної мережі та згенерованого нею роману ‘1 the Road’. Я роблю висновок, що значливість уможливлена саме матеріальною, втіленою, контактною спільною інтра-дією дієвців, серед яких можуть бути не лише люди, а й інші агенти, на перший погляд позбавлені здатності до значливості, зокрема штучний інтелект.

A short summary of my master's thesis in philosophy ‘On the Origin of Mattering of the Other: from Shared Stories to the Materiality of Actions’ defended on May 20, 2019, at the Taras Shevchenko National University of Kyiv:

Як читати філософський текст

У межах університетського курсу «Методика викладання філософських дисциплін» я склала невелику пам’ятку, що покликана зорієнтувати початківця в мистецтві читання філософських текстів. Звертаю увагу: фаховий філософський аналіз, звісно ж, потребуватиме глибшого підходу, натомість ця методика пасуватиме ознайомчому читанню.

Методика аналізу філософського тексту

1. Культурно-історичний контекст:

Що ви знаєте про автора? Коли він жив, коли було написано текст? Чи передували написанню тексту особливі історичні, політичні події? До якої філософської традиції належить автор?

2. З якою метою створено текст і кому його адресовано?

Чи автор відповідає іншому філософу, чи підтримує якусь позицію, чи полемізує з кимось, доводячи власну думку? Чи має він на меті переконати читача, чи радше пише «для себе», сам ставить перед собою питання і сам прагне відповісти на нього? Чи носить текст моралістичний, повчальний характер, чи є там рекомендації або перестороги?

Наскільки простим або складним є виклад автора? Чи піклується він про своїх читачів, чи роз’яснює незрозумілі місця? Текст написано для широкого загалу чи для професіоналів-філософів? Мова філософа ясна чи туманна, доступна тільки для посвячених?

Summer School "Juri Lotman and the Semiotics of Culture", University of Tartu International Summer University 2017

Getting away from the heat, I moved north to the long-awaited semiotics summer school and a new season of Game of Thrones. Having crossed the Seven Kingdoms (four, to be honest), I found myself in Estonia where dried yellowness of Ukrainian fields turned into the deep green saturation of the forests that always have enough rains to drink and cloudy shadows to rest under. Tartu is my Oldtown: the second largest city in the country, a meeting place of historical heritages, an intellectual and educational centre that boasts its own Citadel – the glorious University of Tartu. But back then, tired after a long bus ride, I saw nothing but an ordinary neat town, unsuitable for stories about great battles and tremendous feats. However, after several semiotics lectures my Tartu experience became more vivid, as step by step I learned to read the city and its inhabitants: from left to right, bottom-up, in boustrophedon, chapter by chapter, as a hypertext, creating my own pagination, commenting in the margin and dropping ice cream on the pavement/parchment. 

Що таке свідопис?

Дуже короткі та вельми схематичні

нотатки Луізи Мороз про походження поняття «свідопис»,

написані на прохання Бакаєва Миколи Юрійовича

Пошук українського відповідника для терміна «есе» ініціював Тарас Петрович Кононенко на семінарах з історії філософії Нового часу навесні 2015 року. Він окреслив методологію наших пошуків, настановивши користуватися таблицями Френсіса Бейкона (таблиці присутності, відсутності, порівняння). Студенти запропонували близько двадцяти варіантів, серед яких були «міркування», «розмисел», «розвідка», «спрагнення», «зважування», «самосприйнятий опис», «монолог», «досвід» etc. Таблиця ступенів продемонструвала, що найближчими до оригінального сенсу, вкладеного в поняття «есе», є два неологізми: «свідосвід» і «свідопис».

Варто зазначити: під «оригінальним сенсом» мається на увазі есе як феномен французької культури, оформлений пером Мішеля Монтеня (« Essais » – «Опыты», «Пробы», «Досліди»). Я спиралася передовсім на essai, що походить від дієслова essayer – пробувати, намагатися, спитувати. Важливим також є те, що в своєму лінгвістичному дослідженні я протиставляю есе трактату – вони є полярними способами філософського виразу.

Які суттєві критерії есе було виділено для пошуку адекватного відповідника essai в українській мові?

1. Це написаний текст (хоча це положення можна підважувати, зокрема в усних доповідях досить чітко розмежовуються виступ-есе і виступ-трактат) => в шуканому слові має бути вказівка на письмовий виклад. Через це варіанти на кшталт «розмислів» і «міркувань» не підходять, адже не позначають унікально письмовий твір.

2. Цей текст висловлює свій власний неповторний досвід автора (іноді кажуть про есе як щось суто суб’єктивне). Мабуть, ця характеристика найбільш відрізняє есе від трактату, бо в трактаті досвід, описуваний автором, не має обов’язково переживатися самим автором.

3. Форма тексту може бути різноманітною – такою, яка найбільш гнучко висловить все чуттєве різноманіття нашого досвіду. Необхідно зауважити, що такий погляд на есе контрастує з так званим «американським есе», в якому панує чітка структура: теза – аргументи, посилені прикладами, – висновок.

Спираючись на вищезазначені риси есе, я запропонувала неологізм СВІДОПИС.

Свідопис за рахунок двозначної першої морфеми («сві» як «свій» і «свід» як свідомий), а також варіабельності другої морфеми – допис/опис – відкриває безліч можливостей для інтерпретацій:

1. свій допис

            допис, що належить мені

2. свій опис

            опис себе (опис мене)

3. свідомий опис

4. свідомий допис

(3), (4) – вказівка на свідомість як важливий момент рефлексивності досвіду – пережити досвід значить усвідомити його, в постструктуралістській манері – виписати. Тому есе постає як власний досвід, обернений сам на себе.

«Присвійність» досвіду корелює зі значенням спроби, закладеним в essai. Оскільки свій власний неповторний досвід невичерпний, кожен його опис є лише спробою, новим намаганням оповісти про нього, проте жодна нова спроба не може бути повним відображенням досвіду. Якщо трактат фіксує предмет свого опису в скінченній даності, то у свідописі сам опис досвіду є новим досвідом. Предмет опису свідопису принципово неспинний, не піддається науковій темпоральній елімінації, тому кожний свідопис – лише спроба вхопити свою власну неповторну нескінченність.

У свідописі також є ще одна невидима, проте спеціально закладена хитрість: при перестановці другого та першого складів слова отримуємо до-сві => досвід.

Отже, авторка терміну «свідопис» сподівається, що в українському неологізмі їй вдалося передати ключові особливості essai: це своя власна неповторна спроба досвіду обернутися на самого себе (власного й неповторного!), закріплена в письмовій(/друкованій) формі.

Комунікаційні стратегії XXI століття

З радістю публікую свідопис «Між межею: комунікаційні стратегії XXI століття», написаний для конкурсу студентських есе «Толерантність, рівність, взаємодія: подолання травми та діалог співіснування в сучасних умовах». Як переможниця конкурсу, я мала честь представити свою роботу в Одесі на громадському форумі «Подолання. Від конфліктів до діалогу та подолання травми», що відбувся 6 грудня 2016 року за підтримки ГО “Südost Europa Kultur e. V.” (Берлін), Міністерства закордонних справ Німеччини та в партнерстві з Українською Асоціацією усної історії.

Свідопис доступний за посиланням:

https://drive.google.com/file/d/1GsYN3x1gyX8g1yEtLfG9UYekgy0J2gwa/view?usp=sharing

I am pleased to post online my essay “In-between the Border: Communication Strategies of the 21^st Century” (in Ukrainian) written for the student’s essay contest “Tolerance, Equality, Cooperation: Trauma Overcoming and Dialogues of Coexistence in Modern Conditions”. As a winner of the contest, I presented my paper at the International Forum “Bridging: from Conflict to Dialogue and Trauma Overcoming”, jointly organised by the NGO Südost Europa Kultur e. V. and the Ukrainian Oral History Association. The forum was held on 6 December 2016 in Odessa and aimed at reducing the traumatic experience of internally displaced people in Ukraine and creating conditions for a dialogue in the crisis situation.

In my essay, I analysed how innovative technologies facilitate communication between cultures, allow equal access to different opportunities and thus cultivate tolerance and respect for any form of otherness. I tried to show how the Internet and contemporary communication tools can prevent violence, cope with stress and provide a better rehabilitation and adaptation for the refugees.