Про стажування в Єврокомісії

Кілька днів тому завершилося моє піврічне стажування в Єврокомісії за програмою «Blue Book». Це була неординарна й доволі рідкісна можливість, що дала змогу зсередини побачити, як формуються політики в ЄС. Я працювала в DG GROW — «Міністерстві економіки» ЄС. Цей генеральний директорат Єврокомісії відповідає за внутрішній ринок ЄС, підприємництво, промисловість, малі та середні бізнеси і охоплює різні сектори від косметики до будівництва. Мій відділ спеціалізується на економіці proximity (міст), соціальній економіці та креативних індустріях. Я обрала його через свої улюблені креативні індустрії, але зрештою збагатилася й новими сферами.

Маючи досвід на державній службі в Україні і вишкіл у міністерстві культури, я не могла втриматися від порівнянь двох структур.

Свідопис на конкурс: «Чому Україні потрібна нова Конституція?»

XVI – XVII століття європейської історії гриміли та бряжчали падучими бовванами минулих золотих епох. Тверді плечі Аристотеля й Церкви обтісували хвилі всепроникненного Модерну, ідоли ржавіли й сипалися. Суспільство приймало нову constitutio: на місці старих родо-видових ієрархій виникали матриці, які рівноправно інтегрували в собі кожну одиницю. Філософи подарували тому часу новий органон – новий тип мислення, що розбив скляну пастку середньовічної телеології і надав людині можливість обирати спосіб життя самостійно, відсторонивши напередвизначальну силу на ар’єрсцену: того, хто раніше конституював усе буття, поважали, але в собі віднайшли спромогу бути майстернішими режисерами.

Етика пам'яті

Мій конкурсний свідопис на тему:

«Етика пам'яті в процесах побудови громадянського суспільства»,

написаний для реєстрації в однойменній літній філософській школі

у Львові (Брюховичах).

Українська сучасність перебуває під знаком тиранії колективної пам’яті, що проявляється в загостреному почутті обов’язку перед минулим, у дознемоги несамовитій ідеалізації сакрального часу і, як писав П’єр Нора, в тотальному архівуванні. Війну меморалізують під час війни. Теперішнє поміщають за музейну стрічку, а майбутнє ще до моменту настання відкладається у гніздечку колективної гіпертрофованої пам’яті про минувшину.