Про такт слів

Коли оберемки оберегів бережливості розсипаються від макабричних цілунків

Коли рогівка розквітає маковим полем у знемозі прийняти всі віртуальні образи

Коли розсуд уникає гойдливості хвилі, що поділяє на всіх одні легені спільного ритму

Коли земні артерії припиняють качати кров і лишають по собі заніміння, яке смиренно вертається до непохитності елеатів

Казка прикінцевої назви

Моя казка від початку безіменна, бо назва є ключем і розгадкою, що на цих сторінках відкривається лише під кінець. Час та щастя вводитимуть в оману: послуговуйтеся мистецтвом ліку й тлумаченням давніх мов. Шукайте дороги надхмарного канатового міста в себе під ногами, а мешканців його зустрічайте за любовною бесідою. Хоча життя роз’єднує, плин пера вертає заграву палких початків. Стережіться повноблагості, тримайтеся присутності віддалених шляхів; найважче – з добірних мотузок виплести власний вузол.

Казка доступна за посиланням: https://drive.google.com/file/d/0B5yA-nWAuBS2MTNDak9ybnVzT3c/view?usp=sharing