Про стажування в Єврокомісії

Кілька днів тому завершилося моє піврічне стажування в Єврокомісії за програмою «Blue Book». Це була неординарна й доволі рідкісна можливість, що дала змогу зсередини побачити, як формуються політики в ЄС. Я працювала в DG GROW — «Міністерстві економіки» ЄС. Цей генеральний директорат Єврокомісії відповідає за внутрішній ринок ЄС, підприємництво, промисловість, малі та середні бізнеси і охоплює різні сектори від косметики до будівництва. Мій відділ спеціалізується на економіці proximity (міст), соціальній економіці та креативних індустріях. Я обрала його через свої улюблені креативні індустрії, але зрештою збагатилася й новими сферами.

Маючи досвід на державній службі в Україні і вишкіл у міністерстві культури, я не могла втриматися від порівнянь двох структур.

З одного боку, адаптуватися до роботи в Єврокомісії після державної служби нескладно. Формати роботи не відрізняються: там так само є наради, написання полісі мемо, аналітичних записок і scoping papers, промов керівництву, організація форумів і конференцій, розробка та просування законодавчих ініціатив, бюджетування, реалізація проєктів, тендери й робота з підрядниками та підрядними установами, які надають гранти.

З іншого боку, стажування чудово занурює в новий контекст — реалії ЄС. Раптом тобі доводиться працювати над програмами підтримки, на які з нетерпінням чекають заявники по всій Європі. Допомагати формувати пропозиції про перегляд семирічного бюджету ЄС. Читати в новинах про політичні дискусії щодо важливої директиви, яку розробив твій відділ. Брати участь у стратегічному плануванні можливих пріоритетів на наступний політичний цикл. Адаптуватись мені допомогло навчання в Коледжі Європи, який закладає солідну базу про політику й політики ЄС, а також співпраця з європейськими стейкхолдерами під час роботи в міністерстві.

Під час стажування я встигла зробити внесок у кілька напрямів.

По-перше, я працювала з ініціативою Єврокомісії «Виклик розумних міст», яка допомагає містам укладати «локальні зелені угоди» з місцевими бізнесами та реалізувати зобов’язання про сталу діяльність. Доти програма була доступна тільки для міст країн ЄС. Я долучилася до розробки нового формату участі для міст з-поза ЄС. Тепер у «Виклику розумних міст» як спостерігачі беруть участь і українські міста.

По-друге, мені доручили сформувати комплекс policy options (варіантів політики) для розвитку філантропії в ЄС. За останні роки донати стали modus operandi для українців, але в ЄС робити міжкордонні пожертви складно попри декларовану свободу руху капіталу. А пільги для меценатів можуть використовувати для мінімізації податкових зобов’язань. Саме тому заходи для філантропії мають балансувати між стимулюванням і запобіганням. Це було одне з моїх найулюбленіших завдань, де можна було генерувати ідеї, які проростуть пізніше в політиках ЄС як нові інструменти, механізми, програми.

По-третє, я здійснила мапування проєктів у сфері дизайну, моди, ремесел, підтриманих різними європейськими програмами. Креативні індустрії можуть подаватися на фінансування не лише через «Креативну Європу», а й через культурний кластер програми Horizon Europe, Interreg, Single Market Programme тощо. Тому креативним бізнесам варто вчитися «шукати себе» в різних міжсекторальних можливостях, адже мілітаризація економіки не сприяє видаткам на культуру. ЮНЕСКО відзначає зниження публічного фінансування сфери у світі. Аналізуючи проєкти, я помітила ще одну тенденцію: брак можливостей саме для креативних бізнесів — комерційних підприємств. Часто за словами «кошти на креативні індустрії» ховається «кошти на креативні сектори», що здебільшого значить підтримку традиційної культурної сфери — закладів культури, асоціацій і громадських організацій. Така сама проблема є і в Україні: креативні індустрії змішуються з культурою та не отримують окремих політик попри те, що це різні сектори з різною аудиторією, потребами та особливостями.

Я вдячна своєму відділу за те, що почувалася не стажеркою, а повноцінним членом команди. Колеги забезпечили творчу свободу одночасно з м’яким і мудрим наставництвом. Стажери добре інтегровані в усі внутрішні процеси: мають корпоративну пошту, беруть участь у нарадах, працюють з документами. Працівники відкриті до комунікації — цьому також сприяє просторова організація. Кожен має свій невеликий кабінет з табличкою-вказівником, що допомагає новачку легко ідентифікувати колегу й напряму звернутися з робочими питаннями. Це набагато легше, ніж шукати людину в непідписаному кабінеті серед шістьох осіб. Хоча в майбутньому Єврокомісія планує впровадити більше опен-спейсів і відмовитися від частини приміщень через поширення дистанційної роботи, чинна організація видається мені більш продуктивною.

Моє стажування припало на цікавий момент — завершення одного політичного циклу й підготовка до нового. Цьогоріч європейські виборці проголосують за новий Європарламент, буде сформована нова колегія Комісії, що вплине на реорганізацію та ротацію всередині генеральних директоратів. Нині Комісія підбиває підсумки, готується до можливих нових мандатів і планує нові ідеї на майбутнє. Я застала кілька історичних моментів: наприклад, уперше в історії було переглянуто семирічний бюджет ЄС (Multiannual Financial Framework). Рішення Європейської Ради про € 50 млрд для України й початок переговорів про вступ в ЄС відчувала фізично, бо під час засідань майже повністю блокується європейський квартал.

Особливості роботи в Єврокомісії, які впали мені в око:

1. Чітка ієрархія. Я працювала в маленькому міністерстві, де головний спеціаліст міг бути присутній на нараді з міністром. Єврокомісія — це величезна машина, в якій працює близько 30 тис. людей. Працівники рідко мають нагоду зустрітися з генеральним директором директорату, годі й казати про профільних комісарів. Сформована чітка вертикаль генерального директора, його заступників, директорів, керівників відділів і звичайних працівників, система обміну інформацією і регулярних брифінгів-дебрифів, процедури внутрішніх запитів, онбордингів, інструкцій та нарад. Як слушно зауважив Дмитро, Єврокомісія більше схожа на корпорацію, а міністерство — на державницький стартап.

2. Горизонтальна ротація. Тут вважається нормальним змінювати сфери: попрацювати спочатку з торговими політиками, потім з регіональними фінансовими програмами, далі зайнятися цифровізацією і повернутися до економічних політик. Так формується знання різних можливостей і механізмів ЄС й широке коло міжвідомчих контактів. Водночас дуже складно пробитися вертикально. Багато людей займають позиції policy officers багато років, але вище стрибнути не можуть.

3. Єврокомісія — рай для аналітиків політик. Під час формування політик більше уваги приділяється аналізу впливу, зокрема регуляторного, комунікації зі стейкхолдерами, роботі з даними. Для фанатиків раджу відкрити будь-який документ ЄС або пропозицію Єврокомісії на сайті eur-lex.europa.eu і подивитися секцію «Procedure» та «Internal procedure» до нього — там купа цікавих зразків аналізу впливу, оцінок аналізу впливу, варіантів політик, зворотного зв’язку заінтересованих сторін тощо. Хоча в Єврокомісії теж трапляються «пожежі» й термінові завдання — куди без них! — нормативно-правові акти розробляють ретельніше й повільніше. Коли твою пропозицію мають підтримати депутати Європарламенту та Рада Європейського Союзу, яка представляє конфігурації з 27 міністрів різних країн, впровадити в національне законодавство 27 держав-членів з різними політичними іграми й конфігураціями, ти маєш дуже добре балансувати інтереси різних стейкхолдерів і вести переговори. У Брюсселі постійно виринають у пам’яті слова Романа Кобця про те, що аналітик політики — це не експерт, не той, хто знає краще (модель Аристотеля), а той, хто балансує інтереси в суспільному договорі (модель Джона Лока).

4. Застереження: ми абсолютно не маємо запозичувати палку любов ЄС до абревіатур і жаргону. Єврочиновники скоротять будь-що, навіть одне слово. Всі знають, що це робить Комісію закритою, а її комунікацію — незрозумілою, але не надто поспішають розв’язати проблему. Зрештою жаргон є фільтром для «своїх». Я намагалася не піддаватися впливу й розшифровувала у своїх листах усі CSR, AOB, INTW тощо. Однак проблема виходить за межі ділової кореспонденції. Загальні комунікації Єврокомісії теж досить неструктуровані. ЄС має фонди, фінансові програми, в їх межах — конкурси, ініціативи, мережі, платформи, онлайн-ресурси і мільйон сайтів, які ніби покликані спростити й пояснити, але заплутують ще більше. Спробуйте розібратися, що насправді стоїть за лозунгами Новий європейський Баухаус чи Європейський зелений курс. Якщо ви — пересічний бізнес або громадська організація, не підписані на брюссельські «дежаргонізатори» й «декодери», не маєте за плечима ступінь EU affairs, то скоріше за все поблукаєте сайтами Єврокомісії, прогорнете кілька директив, нічого не зрозумієте на порталі грантів і роздратовано підете геть. Проблема комунікацій швидко перетворюється на проблему доступу до ресурсів та «елітності» можливостей: щоб розібратися у фінансових конкурсах, треба бути досвідченою організацією з профільними спеціалістами — професійними перекладачами з «брюссельської». Для новачків дорога обмежена. Люди реально не розуміють, що на практиці значить той чи інший лозунг ЄС і яку користь вони можуть від нього отримати. Утім, це проблема не лише ЄС, а загалом грантового фінансування й міжнародних донорів.

5. Три офіційні робочі мови Єврокомісії — англійська, французька та німецька. На практиці домінують англійська і французька. Наприклад, мій відділ використовує для загальної комунікації англійську, але всі дуже добре говорять французькою. Є відділи, де вся комунікація відбувається французькою. Поки Україна за рівнем англійської перебуває на 31 місці в Європі з 34-х (позаду нас — Вірменія, Туреччина, Азербайджан), виявляється, нам треба підтягувати ще й французьку. Але в пріоритеті все-таки пристойна англійська: в Комісії особливо цінується красномовність, вміння викладати думки чітко і структуровано й виступати публічно.

6. ЄС як наднаціональна структура з особливим правовим режимом не може не вражати. Так, їм складно поєднувати дедалі більший національний ухил держав-членів з потребою посиленої інтеграцїі для ефективної роботи внутрішнього ринку; так, нема військового союзу й багатьох компетенцій для розв’язання нагальних проблем; так, потрібні зміни в процедурі ухвалення рішень… Але саме в Брюсселі я усвідомила амбітність і зухвалість цього проєкту. Створити щось наднаціональне, відносно дієве, з можливістю зобов’язувати великі європейські держави, з армією 60 тис. чиновників, матеріалізованою в розсипі повторних бюрократичних брюссельських будівель, — для цього була потрібна дуже хороша фантазія. Вона потрібна й зараз, адже європейський проєкт переживає глибоку кризу: первинні налаштування й пізніші модифікації вже не можуть впоратися з розширенням ЄС і глобальною напругою; європейський проєкт вимагає перезбірки на рівні принципів, засад і процедур.

Як потрапити на програму «Blue Book»

Вступ до ЄС підтримують 84% українців. Я певна, що в процесі євроінтеграції в українського суспільства, передусім бізнесу, з’являтимуться нові питання, критичний погляд, краще розуміння нових зобов’язань і прагнення краще відстояти наші інтереси. Нині Європа неспроможна себе захистити, має зарегульовану економіку, масивний тягар звітування, демографічну кризу й активних правих, що підважують ідею єдиного ринку, як показує польсько-українське «аграрне загострення». Українська віра в європейське майбутнє повинна доповнитися виваженою та сильною переговорною позицією з усвідомленням того, чого Україна може навчити Європу і що може їй запропонувати: технології, стійкість бізнесу, клієнтоорієнтованість і якісну сферу послуг, якої так бракує Західній Європі.

Ми починаємо переговори про вступ і потребуємо переговорників, які не лише знаються на специфіці сфери, а й можуть відстояти інтереси України, як свого часу зробила Польща. Після вступу в ЄС нам знадобиться купа людей для роботи в різних органах: Комісії, Раді, Парламенті, інших відомствах — зі знанням мов, розумінням публічної служби, секторальними компетенціями. Наприклад, хоча Єврокомісія покликана представляти загальноєвропейські, а не національні інтереси, на практиці національність працівників може впливати на пропозиції, рішення, розголос про можливості у «своїх» країнах.

Для українців у ЄС зараз відкрилося багато освітніх і професійних можливостей. Тому закликаю молодих державних службовців звернути увагу на оплачувану програму стажування в Єврокомісії «Blue Book». В неї доволі складно потрапити: частка успішних заявок становить 1-5%, причому для нерезидентів ЄС цей показник тяжіє до нижньої межі. На кожний набір подають близько 12000-16000 заявок. Набір відбувається двічі на рік, стажування триває п’ять місяців. Програма виплачує стажерам living allowance приблизно 1300 євро на місяць — для Брюсселя зовсім небагато, але прожити можна. В моєму наборі було близько тисячі стажерів, і серед них лише три українки.

Конкурс складається з двох етапів. Перший — заповнення детальної анкети про освіту, професійний і міжнародний досвід, знання мов і надання підтвердних документів (дипломів, сертифікатів, контрактів тощо). Вікових обмежень нема, але є вимога мати вищу освіту принаймні на рівні бакалавра. З мого досвіду, на Блу Буці вищі шанси мають не новоспечені випускники, а заявники з робочим досвідом, бодай невеликим. Тому я особливо раджу програму молодим державним службовцям. З усіх заявників далі «передобирають» тих, хто набрав найбільше балів. Як виставляють бали — достеменно невідомо, але я чула, що за кожен релевантний міжнародний досвід, підтверджене місце роботи чи мову нараховують додаткові бали.

Після попереднього відбору відкривається список вакансій. Можна податися на три, але не одночасно, а одна за одною; кожна потребує окремого мотиваційного листа. Вакансії є в багатьох директоратах і відділах, тому кожен зможе знайти свою нішу. Зазвичай після подачі листа за кілька днів відбувається телефонне інтерв’ю з представником відділу, де ви хочете стажуватися. Мій відділ був моїм першим вибором; на наступний день після інтерв’ю я отримала попередню згоду, тому вже не подавалася на другу й третю вакансії. Потім я ще два місяці чекала на остаточне, офіційне підтвердження, адже нерезидентам ЄС проводять додатковий background check.

Усі деталі доступні на сайті. Заявки на набір жовтня 2024 року відкриті до 15 березня. На весняний набір документи зазвичай приймають до кінця літа попереднього року. Загалом можна розраховувати, що дедлайн подачі заявок припадає приблизно за шість місяців до початку набору. 

Програма конкурентна, але всі зусилля того вартують. Я була б рада, якби більше українців здобули досвід роботи в Єврокомісії. Адже цей орган є серцем ЄС: саме Комісія формує політики і задає конкретний зміст, який далі обговорюватимуть інші інституції і держави-члени. Хоча півроку — небагато, навіть за цей час можна побачити, як працює Комісія, які стандарти мають європейські службовці, на що звертають увагу й що хочуть бачити в документах. Це дуже цінний досвід для країни-кандидата. Варто спробувати кожному й кожній, хто прагне не лише доєднатися до європейського проєкту, а й творити його майбутнє, критично осмислюючи.