XVI – XVII
століття
європейської історії гриміли та бряжчали падучими бовванами минулих золотих
епох. Тверді плечі Аристотеля й Церкви обтісували хвилі всепроникненного Модерну,
ідоли ржавіли й сипалися. Суспільство приймало нову constitutio: на місці старих
родо-видових ієрархій виникали матриці, які рівноправно інтегрували в собі
кожну одиницю. Філософи подарували тому часу новий органон – новий тип
мислення, що розбив скляну пастку середньовічної телеології і надав людині
можливість обирати спосіб життя самостійно, відсторонивши напередвизначальну
силу на ар’єрсцену: того, хто раніше конституював
усе буття, поважали, але в собі віднайшли спромогу бути майстернішими режисерами.
