Дуже короткі та вельми схематичні
нотатки Луізи Мороз про походження поняття «свідопис»,
написані на прохання Бакаєва Миколи Юрійовича
Пошук українського відповідника для терміна «есе»
ініціював Тарас Петрович Кононенко на семінарах з історії філософії Нового
часу навесні 2015 року. Він окреслив методологію наших пошуків, настановивши користуватися
таблицями Френсіса Бейкона (таблиці присутності, відсутності, порівняння).
Студенти запропонували близько двадцяти варіантів, серед яких були
«міркування», «розмисел», «розвідка», «спрагнення», «зважування», «самосприйнятий
опис», «монолог», «досвід» etc. Таблиця ступенів продемонструвала, що найближчими до
оригінального сенсу, вкладеного в поняття «есе», є два неологізми: «свідосвід»
і «свідопис».
Варто зазначити: під «оригінальним сенсом» мається на
увазі есе як феномен французької культури, оформлений пером Мішеля Монтеня (« Essais » – «Опыты», «Пробы», «Досліди»). Я спиралася передовсім на essai, що походить
від дієслова essayer – пробувати, намагатися, спитувати. Важливим також є те,
що в своєму лінгвістичному дослідженні я протиставляю есе трактату – вони є
полярними способами філософського виразу.
Які суттєві критерії есе було виділено
для пошуку адекватного відповідника essai в українській мові?
1. Це написаний текст (хоча це положення
можна підважувати, зокрема в усних доповідях досить чітко розмежовуються
виступ-есе і виступ-трактат) => в шуканому слові має бути вказівка на письмовий виклад. Через це варіанти на
кшталт «розмислів» і «міркувань» не підходять, адже не позначають унікально
письмовий твір.
2. Цей текст висловлює свій власний неповторний досвід
автора (іноді кажуть про есе як щось суто суб’єктивне).
Мабуть, ця характеристика найбільш відрізняє есе від трактату, бо в трактаті
досвід, описуваний автором, не має обов’язково переживатися самим автором.
3. Форма тексту може бути різноманітною
– такою, яка найбільш гнучко висловить все чуттєве різноманіття нашого досвіду.
Необхідно зауважити, що такий погляд на есе контрастує з так званим
«американським есе», в якому панує чітка структура: теза – аргументи, посилені
прикладами, – висновок.
Спираючись на
вищезазначені риси есе, я запропонувала неологізм СВІДОПИС.
Свідопис за рахунок
двозначної першої морфеми («сві» як «свій» і «свід» як свідомий), а також
варіабельності другої морфеми – допис/опис – відкриває безліч можливостей для
інтерпретацій:
1. свій допис
допис,
що належить мені
2. свій опис
опис
себе (опис мене)
3. свідомий опис
4. свідомий допис
(3), (4) –
вказівка на свідомість як важливий момент рефлексивності
досвіду – пережити досвід значить усвідомити його, в постструктуралістській
манері – виписати. Тому есе постає як власний
досвід, обернений сам на себе.
«Присвійність»
досвіду корелює зі значенням спроби,
закладеним в essai. Оскільки свій власний неповторний досвід невичерпний, кожен
його опис є лише спробою, новим намаганням оповісти про нього, проте жодна нова
спроба не може бути повним відображенням досвіду. Якщо трактат фіксує предмет
свого опису в скінченній даності, то у свідописі сам опис досвіду є новим досвідом. Предмет опису свідопису
принципово неспинний, не піддається науковій темпоральній елімінації, тому кожний
свідопис – лише спроба вхопити свою власну неповторну нескінченність.
У свідописі
також є ще одна невидима, проте спеціально закладена хитрість: при перестановці
другого та першого складів слова отримуємо до-сві => досвід.
Отже, авторка терміну «свідопис» сподівається, що в
українському неологізмі їй вдалося передати ключові особливості essai: це своя власна неповторна спроба
досвіду обернутися на самого себе (власного й неповторного!), закріплена в
письмовій(/друкованій) формі.
